На півночі нашого району, розташоване старовинне село Лук'янівка. Перша документальна згадка про село припадає на 1650 рік. Мальовнича природа, родючі ґрунти, чисте повітря і сучасні комунікації приваблюють все більше і більше людей, які приїжджають сюди на постійне проживання та відпочинок. В селі вже друге сторіччя височіє православний храм - місце, куди люди приходять зі своїми радощами та скорботою, у якому вже понад сторіччя возноситься молитва до Господа за живих і спочилих лук'янівців.

В документах ХІХ сторіччя згадується перша церква Різдва Христового, що була збудована у 1758-му році. В 1879 році через дорогу, навпроти старої церкви, звели новий Свято-Вознесенський храм. На місці старої церкви, якийсь час стояла кузня, а потім просто воно пустувало. Один заможний чоловік, на прізвище чи прізвисько Салоїд, захотів збудувати хату, поставив підвалини, а далі робота чомусь не пішла. Так і по сей день місце старої церкви пустує, хоча і приватизоване і навколо, на інших ділянках, вже зведені будинки. В цьому році виповнюється 130 років Лук'янівській церкві - дерев'яному храму з одним сферичним куполом та дзвіницею над притвором. Згідно церковним документам першим настоятелем нової церкви став священик Георгій Фаворський. На початку ХХ сторіччя прийшли неспокійні часи: Перша Світова війна, Жовтневий переворот 1917-го, Громадянська війна, а трохи згодом - Голодомор та репресії. Не обійшли ці лихоліття і Лук'янівку, і сільську церкву, зокрема. З 1930 року по 1941 рік храм був закритий. В 1941-му році, під час німецької окупації, став служити, в сільський церкві, протоієрей Ігнатій Туній, який помер в 1946 році і похований біля церкви. З ти х часів церква є діючою понад шість десятиліть. Силами приходу і при підтримці сільської ради на чолі з головою Людмилою Іванівною Григор'євою пофарбували храм ззовні. Дякуючи пожертвуванням рабів Божих Вікторії та Олени, почалося поновлення ікон в середині купола. І ось, оновлений Свято-Вознесенський храм продовжує виконувати своє призначення - наближати людей до Бога та бути духовним пристанищем для боголюбивих мешканців села. В храмі щонеділі і на свята здійснюються богослужіння, віруючі приймають тут різні Таїнства, а також звідси відправляють в останню путь. Нехай же цей храм буде пам'ятником любові, терпіння і великої віри для мешканців села і прийдешніх поколінь.