На півночі нашого району, розташоване старовинне село Лук'янівка. Перша документальна згадка про село припадає на 1650 рік. Мальовнича природа, родючі ґрунти, чисте повітря і сучасні комунікації приваблюють все більше і більше людей, які приїжджають сюди на постійне проживання та відпочинок. В селі вже друге сторіччя височіє православний храм - місце, куди люди приходять зі своїми радощами та скорботою, у якому вже понад сторіччя возноситься молитва до Господа за живих і спочилих лук'янівців.
В документах ХІХ сторіччя згадується перша церква Різдва Христового, що була збудована у 1758-му році. В 1879 році через дорогу, навпроти старої церкви, звели новий Свято-Вознесенський храм. На місці старої церкви, якийсь час стояла кузня, а потім просто воно пустувало. Один заможний чоловік, на прізвище чи прізвисько Салоїд, захотів збудувати хату, поставив підвалини, а далі робота чомусь не пішла. Так і по сей день місце старої церкви пустує, хоча і приватизоване і навколо, на інших ділянках, вже зведені будинки.
В цьому році виповнюється 130 років Лук'янівській церкві - дерев'яному храму з одним сферичним куполом та дзвіницею над притвором. Згідно церковним документам першим настоятелем нової церкви став священик Георгій Фаворський.
На початку ХХ сторіччя прийшли неспокійні часи: Перша Світова війна, Жовтневий переворот 1917-го, Громадянська війна, а трохи згодом - Голодомор та репресії. Не обійшли ці лихоліття і Лук'янівку, і сільську церкву, зокрема. З 1930 року по 1941 рік храм був закритий. В 1941-му році, під час німецької окупації, став служити, в сільський церкві, протоієрей Ігнатій Туній, який помер в 1946 році і похований біля церкви. З ти х часів церква є діючою понад шість десятиліть.
Силами приходу і при підтримці сільської ради на чолі з головою Людмилою Іванівною Григор'євою пофарбували храм ззовні. Дякуючи пожертвуванням рабів Божих Вікторії та Олени, почалося поновлення ікон в середині купола. І ось, оновлений Свято-Вознесенський храм продовжує виконувати своє призначення - наближати людей до Бога та бути духовним пристанищем для боголюбивих мешканців села. В храмі щонеділі і на свята здійснюються богослужіння, віруючі приймають тут різні Таїнства, а також звідси відправляють в останню путь.
Нехай же цей храм буде пам'ятником любові, терпіння і великої віри для мешканців села і прийдешніх поколінь.
Підготував настоятель Свято-Вознесенського храму с. Лук'янівка
священик Андрій Іваненко.
Рудницьке - давнє козацьке село. Перша церква на честь Христового Воскресіння була збудована ще аж у 1712 році, яка прослужила для рудничан більш, як півтора століття. Храми того періоду - часів Гетьманщини, відрізнялися тим, що були невеликі за розмірами. Такі церкви мали одну, або ще частіше три бані по одній осі, які стрімко здіймалися в небесну височінь. Нова церква, була більш просторіша з одним сферичним куполом, а над притвором височіла дзвіниця зі шпилем, що вінчався хрестом. Рудницький храм нагадував дещо кам'яний храм в Гостролуччі, а загалом це було наслідування тогочасної Петербурзької архітектури. До 1930-х років в храмі здійснювались богослужіння, а потім храм використовували, як зерносховище. Знову залунала молитва в храмі вже в 1942 році під час німецької окупації. Ще в 1950- му році храм поновлювали і огородили новим парканом, але через певний час храм закрили.
За переказами очевидців в 1987 році церкву обмотали тросами і розтягли тракторами. Через кілька місяців політика КПРС змінилася і подібні храми почали відроджувати, але в Рудницькому вже не було чого відбудовувати. Коли рудничани вирішили відродити церкву, то для богослужінь їм стало служити приміщення старої школи. Але бажання збудувати типовий храм на місті старої церкви не залишало селян. І ось спільними стараннями селян, влади і настоятеля церкви на сьогоднішній день в центрі села височіє кам'яний красень - храм, який навіть чимось нагадує стару церкву. Зовнішні роботи завершені і ми всі сподіваємося, що скоро настане той час, коли в середині нової, вже третьої в цьому селі, церкви залунає молитва до Господа.
